Якась жінка у старому вбранні увійшла до продуктової крамниці. Наблизилася до господаря і стиха спитала, чи може вонаі взяти трохи їжі на виплату. Пояснювала йому, що чоловік її важко хворий і не може працювати, а їхні четверо дітей голодні.
Господар буркнув, гублячи терпіння, і сказав їй іти геть.
Жінка далі благала його;
– Прошу вас, я скоро принесу іроші!
Власник крамниці твердо заявив, що не дає на виплату, і порадив їй пошукати іншої крамниці у тій дільниці.
Один клієнт, який там перебував, підійшов до нього і попросив, аби він прислухався до прохання жінки. Господар крамниці неохоче спитав жінку:
– Чи маєте список продуктів?
– Так, пане, – відповіла із проблиском надії у голосі.
– Добре! – сказав власник. – Покладіть картку на вагу. Я дам вам стільки товарів, скільки важить та картка.
Жінка на хвильку завагалася. Опустивши голову, витягнула із торби клаптик паперу і щось поспішно на ньому написала. Поклала картку на шальку терезів, далі тримаючи голову опущеною.
Очі господаря крамниці і клієнта розширилися від здивування, коли побачили, що шалька терезів раптом опустилася і залишилася у тій позиції. Глянувши на вагу, власник прошепотів: «Нечувано!»
Клієнт усміхнувся, а власник почав накладати пакети з продуктами на другій шальці ваги. Він ставив на неї коробки і банки, проте вага не рухалася. Накладав продукти зі щораз більшою непривітною гримасою на обличчі.
Врешті, взяв картку і подивився на неї, синій від злости і дуже збентежений. Це не був список продуктів. Це була молитва: «Боже, Ти знаєш, в якій я ситуації, і знаєш, чого потребую. Все віддаю у Твої руки!»
Власник крамниці дав жінці все, чого вона потребувала, у незручному мовчанні.
Жінка подякувала і вийшла із крамниці.
Тільки Бог знає вагу молитви.
Бруно Ферреро