Ромашка не знала, чому виросла тут – при трасі, де увесь час їдуть машини і так часто вітром ламають її пелюсточки. Вона пам’ятає, як важко їй було виростати крізь гравій. Як силувалась вона і хотіла вже як найшвидше побачити сонечко…. Але коли вона таки виросла, то разом з радістю споглядання сонечка, вона часто відчувала біль від того, що її декілька раз придавлювало вітром та дощем до землі, тому що вона не мала, як інші ромашки в полі того, хто б підтримав її, бо вона тут одна…від інших її віддаляє широка смуга гравію….
“Для чого я тут виросла, – часто задумувалась Ромашка , – от інші приносять радість людям своєю красою, а в мені ніякої краси-відірвані пелюсточки, погнуте стебло”.
Одного разу Ромашка побачила маленьку мурашку, яка силувалась дотягнутися до її пелюсточки…
-Що ти тут робиш, – запитала Ромашка?
– Мене вітром до тебе прибило, – тяжко дихаючи промовила Мурашка, – а ніжки перебиті і додому я не зможу долізти….
Ромашка допомогла Мурашці вилізти на пелюсточку.
– Ну то вигрівайся і поки не вилікуєшся – живи біля мене…
Проходив час. Мурашка жила на Ромашці, пила нектар і грілась на сонечку, а коли був вітер та дощ, то ховалась в пелюстках Ромашки. Згодом вона вилікувалась, ніжки її зрослись і Мурашка, дякуючи, побігла додому.
Ромашка знову залишилась сама, але вона була щаслива, тому що зрозуміла – вона виросла тут, щоб прийшов час і вона змогла б допомогти і стати в пригоді іншим….
Кожен з нас має певну місію тут – просто потрібно дочекатися свого часу і хотіти її виконати. Творім добро в найменшому і зробимо найбільше з того, щоб могли б зробити!!!!!