Один чоловік після кількаденних реколекцій повернувся додому.
Його перестрів сусід і запитав, як йому повелося, на що чоловік відповів: “Я помер!”
Збентежений сусід звідав, що ж саме той має на увазі.
– Бачиш – бо, – почав чоловік, – я подався на реколекції, не знаючи, чого від них сподіватися. Але за ті довгі дні я зрозумів, що все своє життя переховувався за безліччю масок. Утямив, що ніколи не дозволяв дружині побачити мене таким, яким я є насправді.
Я вів із нею гру, так само, як і з дітьми, як і з усіма, з ким мені доводилося стикатися. Ніколи нікому не показував, який я. Але найгірше було усвідомити те, що я сам себе достеменно не знав. Не був чесним із самим собою. Під час реколекцій ці істини розкривалися мені одна за одною, і щоразу я помирав.
Далі він повів мову так:
– Чоловікові мого віку дуже боляче визнавати, що він нечесний із самим собою. Але я не сумніваюся, що треба було пройти крізь таку смерть, аби стати новою людиною, бо саме так я і почуваюся зараз.
У Святому Письмі сказано:
“Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе” (Йо.12,24)