Він був працьовитий і серйозний, вона – вродлива і розсудлива. Вони закохалися ще перед тим, як він мав іти до війська. Хлопець хотів щось подарувати дівчині. Щось, що нагадувало б про його любов. Проте мусив ощаджувати гроші, бо й так багато коштів забирало навчання. Він ходив по крамницям, довго вагався, та врешті вибрав. Купив велику парасолю гарного червоного кольору.
Під цією парасолею закохані попрощалися, присягнувши одне одному вічну любов, і вирішили одружитися.
У новому домі парасоля знайшла собі місце у сховку.
Минали роки. Народилися діти. З’явилися клопоти, турботи, втома. Звідкись прийшла нудьга. Між чоловіком і жінкою надовго запанувала мовчанка.
Якось увечері вони сиділи на канапі перед телевізором і позіхали. Раптом жінка підвелася, побігла до комірки і за хвильку повернулася з червоною парасолею. Не довго думаючи відкрила її – з парасольки посипався порох. Далі, тримаючи відриту парасолю, жінка знову сіла на канапу. За якийсь час чоловік пригорнувся до дружини і ніжно її обняв.
До них повернулися всі мрії, що були присипані пилом буденщини.
Хлопець і дівчина, що довго зустрічалися, врешті побралися. У них було четверо дітей.
Діти виросли і теж заклали родини.
Увечері, по шлюбі останньої доньки, вони зосталися вдома самі. Вони знову були парою.
Чоловік із дружиною сіли одне навпроти одного.
Він довго вдивлявся у неї. Потім вимовив: «Хто ж ти?»
© Бруно Ферреро