Блакитне каміння (притча)

Світлина від †_Ісус - дорога, істина і життя_†.

Про ціну, цінність і гроші. Іноді це різні речі. Якщо ми готові заплатити все, що маємо заради любові – ми варті найкращого.

Ювелір сидів за столом і крізь вітрину своєї елітної крамниці байдужим поглядом дивився на вулицю.
Якесь дівчатко підійшло до магазину і притиснуло носи­ка до вітрини.
Її очі кольору неба зблиснули, коли побачила один із ви­ставлених предметів.
Увійшла рішучим кроком і вказала пальцем на прекрас­не намисто із блакитної бірюзи.
– Можете його гарно запакувати? Це подарунок для моєї сестри.
Власник крамниці зміряв недовірливим поглядом малу клієнтку й запитав:
– Скільки в тебе грошей?
Дівчинка зовсім не знітилась, зіп’явшись на пальчики, поклала на прилавок металеву коробочку, відкрила й пере­вернула її. Звідти висипались кілька монет, квиточок, де­кілька мушлів і ще якісь фігурки.
– Вистачить? – запитала гордовито. – Я хочу зробити подарунок своїй старшій сестрі. Відколи не стало нашої матінки, сестра замінила її мені. Не має для себе жодної вільної хвилини. У неї нині день народження, і я переконана, що мій подарунок зробить її щасливою. Це каміння має такий самий колір, як і її очі.
Ювелір пішов у підсобне приміщення магазину, виніс звідти прекрасний червоний із позолотою папір і старанно обгорнув ним шкатулку.
– Прошу, – простягнув її дівчинці. – Неси обережно.
Дівчинка рушила, гордо несучи в руці пакуночок, неначе трофей.
Минула година, коли в магазин увійшла прекрасна дів­чина із волоссям кольору меду й прекрасними блакитними очима. Вона рішуче поклала на прилавок скриньку, яку ювелір так старанно запакував, і запитала:
– Це намисто куплене тут?
– Так, панночко.
– І яка його ціна?
– Ціни у моїй крамниці конфіденційні, їх знаю лише я і мої клієнти.
– Але в моєї сестри було лише кілька дрібних монет. Во­на ніколи не могла б заплатити за таке намисто!
Ювелір узяв скриньку, зачинив разом з її вмістом, знову старанно запакував і віддав дівчині.
– Твоя сестра заплатила ціну вищу, ніж будь-хто інший: вона віддала все, що мала.
«Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив жит­тям вічним» (Євангеліє від Івана З:16)

© Бруно Ферреро

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.