Жив один майстер. Він різав з дерева красиві кивоти і іконостаси, майстерно прикрашав їх золотом і сріблом. Слава про його майстерність рознеслася по всій окрузі. Багаті люди охоче купували кивоти і іконостаси, які вийшли з-під різця майстра, і все своє життя жив він в достатку й почестях.
Настав день, і Смерть з косою прийшла і в його будинок. Постала його душа перед Господом, тремтячи від страху. Підвів його Господь до краю прірви і вказав перстом вниз. Глянув різьбяр вниз, а там, на самому дні, лежать всі кивоти і іконостаси, що він в своєму земному житті встиг зробити.
– Господи! – Благав він. – Хіба не бажані Тобі були мої роботи, що я з таким старанням і любов’ю здійснював?
І відповів йому Господь:
– Відзначив Я тебе талантом великим.
Але не кивотів золочених і не іконостасів різьблених чекав Я від тебе, а милосердя і любові. А цього не дав ти ні Мені, ні людям.