Батьки шукали для свого сина хорошого вчителя та школу. І, нарешті, вони обрали для сина кращого вчителя.
Вранці дід повів онука до школи. Коли дід і онук увійшли у двір, їх оточили діти.
– Який смішний старий, – засміявся один хлопчик.
– Ей, маленький товстун, – скорчив пику інший.
Діти кричали і скакали навколо діда і внука. Тут вчитель подзвонив у дзвіночок, оголошуючи початок уроку, і діти втекли.
Дідусь рішуче взяв онука за руку і вийшов на вулицю.
– Я, що не піду в школу? – Запитав хлопчик.
– Підеш, але не в цю, – сердито відповів дід. – Я сам знайду тобі школу.
Дід відвів онука в свій будинок, доручив його турботам бабусі, а сам пішов шукати кращого вчителя.
Побачивши якусь школу, дід заходив у двір і чекав, коли вчитель відпустить дітей на перерву.
У деяких школах діти не звертали на старого уваги, в інших – дражнили його. Дід мовчки повертався і йшов. Нарешті він увійшов в крихітний дворик маленької школи і втомлено притулився до огорожі. Задзвенів дзвінок, і діти висипалися у двір.
– Дідусю, вам погано, принести води? – Почувся голосок.
– У нас у дворі є лавка, сідайте, будь ласка, – запропонував один хлопчик.
– Хочете, я покличу вчителя? – Запитала інша дитина.
Незабаром у двір вийшов молодий учитель.
Дід привітався і сказав:
– Нарешті я знайшов кращу школу для мого внука.
– Ви помиляєтеся, дідусь, наша школа не краща. Вона маленька і тісна.
Старий не став сперечатися. Він про все домовився з учителем і пішов.
Увечері мама хлопчика запитали діда:
– Батьку, ви ж неграмотні. Чому ви думаєте, що знайшли кращого вчителя?
– За вихованням учнів пізнаються вчителі, – відповів дід.