Преподобний Мойсей Мурин жив у IV столітті в Єгипті. Він був темношкірим ефіопом, тому його називали “Мурин” – чорний.
У молодості він був рабом, але після того як скоїв вбивство, пан прогнав його, і він пристав до зграї розбійників. За сувору вдачу і велику фізичну силу його вибрали ватажком. Мойсей разом із зграєю розбійників зробив багато злодіянь – вбивств, грабежів, так що всі боялися навіть його імені.
Кілька років він вів розбійницьке життя, але з великої милості Божої розкаявся, залишив зграю розбійників і пішов в одну із пустельних обителей.
Тут він довго плакав, просячи прийняти його в число братії. Ченці не повірили його щирому покаянню, але колишній розбійник доти благав не відганяти його, поки братія не прийняла його.
У монастирі преподобний Мойсей знаходився в повній слухняності у ігумена і братії, він проливав багато сліз, оплакуючи своє гріховне життя. Через деякий час преподобний Мойсей пішов у відокремлену келію, де проводив у молитві і строгому пості суворе життя.
Одного разу на келію преподобного Мойсея напали 4 розбійника з його колишньої зграї, але він, не втратив величезної фізичної сили, зв’язав їх всіх і, піднявши на плечі, приніс в монастир, запитуючи у старців, як поступити з полоненими. Старці веліли відпустити їх.
Преподобний Мойсей не скоро звільнився від пристрастей. Він часто приходив до ігумена монастиря авви Ісідору, просячи ради, як позбавитися від блудної пристрасті. Досвідчений в духовній боротьбі старець вчив його ніколи не пересичуватися їжею, перебувати впроголодь, дотримуючись найсуворіше стриманості.
Пристрасть не залишала преподобного Мойсея і в сонних видіннях. Тоді авва Ісидор навчив його всенічного чуванна. Преподобний простоював всі ночі на молитві, не ставши навколішки, щоб не заснути.
Від тривалої боротьби преподобний Мойсей прийшов у зневіру і, коли у нього виник помисел залишити пустинну келію, авва Ісидор підкріпив дух учня. Він показав йому у видінні багато демонів на заході, підготовлюваних до боротьби, а на сході ще більша кількість святих Ангелів, також готують до битви. Авва Ісидор обнадіяв преподобного Моісея, що сила Ангелів перевершує силу бісів, а довга боротьба з пристрастями потрібна йому, щоб абсолютно очиститися від колишніх гріхів.
Преподобний Мойсей зробив новий подвиг. Обходячи ночами пустинні келії, він приносив кожному братові воду з колодязя. Особливо він старався для старців, які жили далеко від колодязя і були не в силах принести собі води. Одного разу, нахилившись над колодязем, преподобний Мойсей відчув сильний удар в спину і впав у колодязь, пролежавши в такому положенні до світанку. Так біси мстили преподобному за перемогу над ними.
Вранці братія принесла його в келію, і він пролежав цілий рік в хворобі.
Одужавши, преподобний з твердою рішучістю сповідав ігуменові, що він буде продовжувати боротись, Але Господь Сам поклав межу цій багаторічній боротьбі: авва Ісидор благословив учня і сказав йому, що блудна пристрасть вже залишила його. Старець велів йому причаститися Святих Таїн і з миром йти в свою келію. З тих пір преподобний Мойсей отримав від Господа владу над бісами.
Слава про його подвиги поширилася серед ченців і за межами пустелі. Правитель країни захотів побачити святого. Дізнавшись про це, преподобний Мойсей вирішив сховатися від відвідувачів і пішов зі своєї келії. По дорозі він зустрів слуг правителя, які запитали його, як пройти до келії пустельника Мойсея. Преподобний відповів їм: “Не варто ходити до цього брехливого, недостойного ченця”. Слуги повернулися в монастир, де їх чекав правитель, і передали йому слова старця, що зустрівся їм по дорозі.
Провівши багато років в чернечих подвигах, преподобний Мойсей був висвячений у сан диякона. Єпископ наділив його білим одягом і сказав: “Авва Мойсей нині весь білий”. Святий відповів: “Владико, що робить чистим – зовнішнє або внутрішнє?” За смирення преподобний вважав себе внутрішньо негідним прийняти сан диякона.
Одного разу єпископ вирішив випробувати його і велів клірикам гнати диякона з вівтаря, лаючи його негідним Муріном. З повним смиренням преподобний приймав безчестя. Випробувавши його, єпископ присвятив преподобного в пресвітера. У цьому сані преподобний Мойсей трудився 15 років і зібрав навколо себе 75 учнів.
Коли преподобному виповнилося 75 років, він попередив своїх ченців, що незабаром на скит нападуть розбійники і умертвлять всіх насельників. Святий благословив ченців піти завчасно, щоб уникнути насильницької смерті. Учні стали просити преподобного піти разом з ними, але він відповів: “Я вже багато років чекаю часу, коли на мені виповниться слово Владики мого, Господа Ісуса Христа, який сказав:” Кожен хто візьме меча, від меча і загине” (Мф. 26, 52).
Тоді з преподобним залишилися 7 братів, з яких один, при наближенні розбійників, сховався неподалік. Розбійники вбили преподобного Мойсея і з ним шість братів монахів. Кончина їх послідувала близько 400 року.
Таким чином преподобний Мойсей пройшов довгий шлях від затятого злочинця-розбійника до святого сподвижника Христової віри. Приклад його життя ще раз підтверджує, що шляхи Господні дивні, а милосердю Його немає міри.
Святий Августин
Святий Августин народився 13 листопада 354 р. в місті Тагесті в Північній Африці (нині – територія Тунісу).
Замолоду був схильний до згубних пристрастей, дещо жорстокий, неслухняний, нетерпеливий та розпусний.
Його мати, Моніка (яка канонізована Церквою), сповідувала християнство, а батько Патрицій, був язичником. Мати приклала всіх зусиль, щоб виховати Августина добрим християнином, однак він не сприйняв її виховання і пішов по злій дорозі розпусти і пристрастей.
Августин навчався спочатку в Тагасті, потім у Мадаврі і, нарешті, в Карфагені. Там він отримав цілком пристойну літературну освіту.
Відбувши до Карфагену на навчання, він через надмірну гордість і презирство до Церкви потрапив в тенета єретиків – манихеїв, став вести безпутне життя. Кілька років жив розпусно із жінкою, яка народила йому сина.
В 384 р. йому запропонували кафедру риторики в м. Мілан. Розчарувавшись в манихействі переживав духовну кризу, хоч зовні був веселим, мав популярність, жив заможно в багатому будинкові, радо віддавався розпутним забавам.
Коли до Мілану приїхала його мати Моніка відвідати сина, то була дуже засмучена його нечестивим життям і пішла до відомого в Мілані єпископа Амвросія та стала благати зі сльозами, щоб він поговорив з її сином і наставив його на дорогу правди. Але єпископ відмовився і сказав їй: „Відійди, облиш мене. Якщо це правда про те що ти віддана християнка і життя твоє благочестиве, то неможливо, щоб міг загинути син таких сліз як твої.” Почувши від єпископа ці слова, мати Моніка подвоїла свою молитву за сина і Бог навернув Августина до спасіння. Свята ж моніка молилася та жертвувала за спасіння сина три десятки років.
Августин відвідав Амвросія і зацікавився тим що почув у нього, а потім радо ходив слухати його проповіді, вивчав праці. В цей час захворів його друг і прийняв хрещення. Августин прийшов щоб висміяти вчинок приятеля і коли він почав насміхатися над вчинком свого друга: „Той відсахнувся від Августина як від ворога із дивною і несподіваною свободою застеріг його, що коли той хоче і далі жити з ним у приязні, то мусить перестати говорити з ним на такі теми зневажливо. Пізніше друг помер.
Смерть друга вразила Августина і він зрозумів, що кожна душа, прикута любов’ю до земних речей нещасна. Так я відчував те, що і його душа була поділена і прикута до земних пристрастей.
Розчарований і стурбований Августин впав на землю і зі сльозами молився: ”До поки Господи…” Несподівано в сусідньому почувся дитячий голос – „візьми і читай”. Він встав, взяв в руки Святе Письмо і відкрив 13 розділ Послання Павла до римлян… поступаймо доброчесно, не в гульні та п’янстві, не в сварці та заздрощах… Саме послання апостола Павла скріпили волю Августина до хрещення.
У липні 386 року Августин залишив Мілан, щоб усамітнитись. Дев’ять місяців провів у пості і молитві. На Великдень 387 р. у віці 33 років разом з сином Адеодатом і другом Аліпієм прийняв хрещення з рук єпископа Амвросія. Відмовився від посади викладача риторики і повернувся в Африку. Разом з ним на батьківщину повернулася його мати Моніка, але по дорозі тажко захворіла. Августин з братом бідкались, що не зможуть живою завезти матір додому. Та мати з докором глянула і сказала: „Поховайте моє тіло де хочете і нехай не мучить вас турбота про нього. Одне тільки прохання маю до вас, щоб ви пам’ятали про мене і постійно молились за мене перед вівтарем Господа.”
В 391 р. Августин продав все своє майно, гроші роздав убогим, а сам зі своїми друзями в місті Гіппон у Північній Африці заснував монастир.
З власного досвіду мав Августин глибоке розуміння людських немощей: до власних гріхів він признавався з найбільшою щирістю і покорою, до чужих виявляв розуміння і великодушність. Від природи Августин був ввічливим до всіх, сердечний до приятелів, співчутливий до вбогих.
В 40 років він став священиком, а в 395 р. його вибирали єпископом. Його творчий доробок багатющий – 232 книги, 360 промов і 360 листів.
В молодості Августин добре знав і викладав філософію, і як кожна людина задавав собі питання: „Що таке Свята Трійця, один Бог в трьох Особах?” Одного разу він сидів на березі моря і роздумував про природу Бога. І ось бачить він молодого юнака. Юнак викопав ямку на березі моря і став ложкою носити воду з моря в ямку. Августин підійшов і запитав:
– Що ти робиш юначе?
– Хочу перенести воду в ямку.
– Але це неможливо.
– Скоріше я перенесу воду з моря в ямку, ніж ти зрозумієш тайну Святої Трійці. Отримавши такий урок Августин зробив висновок: „Рідкісна це душа, яка говорячи про Святу Трійцю, знає, що говорить”. А тому він радить всім християнам: „Язик людини – це для нас щоденне горнило випробувань, тому Бог наказує бути стриманим.” А тим, що не стримуються, Августин іронічно відповідає: „Ось моя відповідь тому, хто питається що робив Бог перед створенням неба і землі. Він готував пекло для тих, хто досліджує ці тайни.”
В 429 р. вандали напали на Північну Африку і обложили місто Гіппон. Августин духовно і морально підтримував свою паству і в той час захворів на пропасницю. 28 серпня 430 р. він помер.
За стараннями ломбардського короля Лоітпранда мощі Августина в VII столітті перенесені в м. Павію, де вони перебувають і по цей день в церкві Св. Петра.