Преподобний Симеон Стовпник народився близько 390 року у селищі Сиса на кордоні Кірестики і Кілікії в християнській родині і в дитинстві прийняв хрещення, а у 18 років – чернечий постриг.
Він став основоположником нової форми аскези – стовпництва.
У 423 році обрав цю форму подвижництва – усамітнився на невеликій кам’яній площадці на вершині стовпа (вежі) і провів всі свої дні в молитві і проповідях, які промовляв для численних паломників.
Провів на стовпі 37 років у пості й молитві, а також практикував інші безприкладні аскетичні подвиги.
Був проповідником віри Христової, отримав від Бога дар зцілювати душевні і тілесні хвороби, передбачати майбутнє.
Його слід відрізняти від преподобного Симеона Стовпника Дивногорця.
Імператор Феодосій II Молодший (408-450 рр.) дуже поважав преподобного Симеона і часто слухався його порад.
Коли імператор помер, його вдова цариця Євдокія спокушена монофізитами, почала вірити в монофізітську єресь. Монофізити не визнавали в Христі дві природи – Божу і людську, а лише одну Божу.
Преподобний Симеон направив Євдокію до преподобного Юхимія Великого в Іудейській пустелі, відомого подвижника свого часу. Він «потішив Євдокію, пояснив цариці її помилку щодо природи Христа, і повернув до правдивої віри».
Новий імператор Маркіян (450-457 рр.) в одязі простолюдина таємно відвідував преподобного і радився з ним.
За порадою преподобного Симеона Маркіян скликав в Халкідоні IV Вселенський собор у 451 році, який засудив монофізитське вчення.
Всі Східні Церкви у вересні святкують початок церковного року (Індикт): 1 вересня — за Григоріанським календарем, 14 вересня — за Юліанським. Повний релігійний рік триває від 14 вересня (1 вересня) до 13 вересня (31 серпня).
Саме слово “індикт” з латинської перекладається як «постанова», «оголошення». Так називали едикт римських імператорів, що з податковою метою наказував проводити в якийсь визначений час оцінку земельних маєтків громадян держави. Видавати такі едикти почали за імператора Діолектіяна від 297 року спочатку щоп’ять, а далі — щоп’ятнадцять років.
З часом це слово почало позначати ще й період 15-річного циклу та день його початку. Згодом розширили сферу вживання слова «індикт» — не лише в фінансово-податкових цілях, але й для позначення різних дат громадянського життя.
Цей фінансовий рік не сходився з астрономічним роком, що від реформи Юлія Цезаря в 46 році до Христа, починався 1 січня. Першим днем індикту був найперше день 23 вересня, бо це був день народження імператора Августа, а від імператора Констянтина Великого — 1 вересня.
За початок нового Церковного року таку дату прийняли отці Вселенського Собору в Нікеї, що відбувся 325 року. Східні Церкви живуть за цією постановою і досі. Що ж до Римо-Католицької Церкви, то Літургійний рік вона починає першою неділею Адвенту, тобто різдвяного посту.
Індикт, яким отці Собору в Нікеї встановили дату святкування початку Церковного року, має назву «візантійський», «константинопольський», або ж «Констянтинів». Спершу цей Індикт був обов’язковим для усієї Римської імперії, за винятком Єгипту. Імператор Юстиніан І зробив обов’язковим датування після Індикту для всіх офіційних документів. Римська Церква за Папи Пелагія ІІ ухвалила індикт для означення дат документів і лише 1097 року перестала керуватися цією постановою.
День початку Церковного року став церковним святом. Точно невідомо, коли саме початок індикту став церковним святом, але воно вже існувало у VIII ст.
Як зазначає о. Юліан (Катрій) у книзі «Пізнай свій обряд», «церковно-літургійний рік — це могутній гімн честі і слави для Бога, де бере участь потрійна Церква: прославлена в небі, воююча на землі і страждальна в чистилищі». «В ньому знаходить свій найкращий вислів увесь зміст нашої святої віри».