Житіє святої мучениці Гликерії
Тропар, гл. 4: Агниця Твоя, Ісусе, Глікерія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її молитвами як милостивий спаси душі наші.
Кондак, глас 3: Діву Богородицю Марію люблячи, зберегла нетлінним дівство твоє. З любов’ю ж до Господа ревно діючи, постраждала єси мужньо аж до смерті. Тому й подвійним вінцем тебе, діво мученице, вінчає Христос Бог.
Свята Гликерія була родом з Траянополя в Тракії. Після смерти батька, що звався Маврикій і був високим достойником, вона залишилася сиротою. Прийнявши Христову віру і посвятивши своє дівицтво Спасителеві, вона безнастанно перебувала в церкві і молилася до Пречистої, щоб тут, на землі, стала гідною дати свідчення святої віри, яку так жорстоко переслідували погани. Коли ж мучитель Савин став переслідувати християн, свята Гликерія, скріплена Божою благодаттю, пішла в часі приношення поганських жертв до божниці, стала на підвищенні і, піднісши руки та очі до неба, стала вголос молитися і прославляти Христа Спасителя. А коли на своєму чолі намалювала святий хрест, затряслася земля й ідоли, упавши на землю, потовклися.
Розлючені погани стали кидати в неї камінням, але не могли їй завдати шкоди, бо сила Божа боронила святу мученицю. Тоді мучитель Савин наказав прив’язати її за волосся до дерева і шматувати тіло гострими гаками, та свята дівиця в муках прославляла Господа і величала Його Ім’я. Потім її кинули у в’язницю і морили голодом. Вночі до неї пробрався священик Филократ і благословив її на подальшу муку. А потім явився Божий ангел і чудесним способом нагодував святу діву, й возрадувалося її серце і тим сміливіше ще стала вона перед мучителем.
“Жертвуй богам! – сказав Савин, – бо інакше ждуть тебе тяжкі муки!”
“Як я можу жертвувати твоїм богам, якщо вони на сам вигляд святого хреста розсипалися в порох? А муки твої не страшні мені: мене злякали б вічні муки, яких не уникнути тим, що відступили від правдивої віри!”
Тоді він наказав бити Гликерію по обличчю, а вона все терпіла і згадувала ту хвилю, коли й Спасителя били по лицю та зневажали, і тішилася, що може за Христа страждати. Савин велів привести святу мученицю до Іраклії, куди й сам вирушив, і там наказав кинути в розтоплену залізну піч, та вогонь не нашкодив святій дівиці. Тоді їй здерли шкіру з голови і в кайданах кинули до в’язниці. Настала ніч. Заснула сторожа, а свята Гликерія, попри тяжкі рани, молилася Богу, прославляла Ім’я Його і просила допомоги в Пресвятої Богородиці. Раптом яскраве світло наповнило в’язницю – це ангел Божий вдруге явився і зцілив її рани, а душу наповнив незвичайною небесною втіхою як знак, що Господь не забуває про своїх слуг. Вранці, коли святу мали вести на суд, сторож Лаодикій, побачивши її цілком здорову і вільну від оков, припав до її ніг і став прославляти Христа, в якого повірив. Сам закував себе в її кайдани і добровільно став на суді, взиваючи вголос: “Великий Бог християн, і в Нього я вірую!” Мучитель Савин наказав його стяти мечем, а він радо прийняв мученицьку смерть і не зрікся Христа, за що дістав у небі вічну нагороду. Потім мучитель велів випустити на святу Гликерію диких левиць, а ті повкладалися біля її ніг. Тоді свята дівиця піднесла руки до неба, стала величати Христа Спасителя, і в тій молитві її чиста душа пішла до неба. Вона прийняла мученицьку смерть у 172 р., за правління імператора Марка Аврелія. Мощі її поховано в Іраклії, а пізніше перенесли в Лемнос; з її мощей витікало благовонне миро.
__________
У той самий день
Житіє святого мученика Олександра Римського
Святий Олександр був родом з Кипру. Згодом його батьки перебралися до Риму. Імени батька не знаємо, а мати називалася Пименія. Олександр був прекрасним, сильним юнаком і служив у війську під начальством Тиверіяна. За мучителя Максиміяна весь полк Тиверіяна мав публічно принести жертву богам. Та Олександр став перед мучителем і сказав, що не принесе жертви ідолам, бо покланяється одному лишень правдивому Богу.
Тиверіян доніс про це імператорові, і той велів привести Олександра до себе. Святий вголос визнавав Христа й упоминав імператора, щоб навернувся і пізнав, що є лиш один Бог, Ісус Христос. Сміливі слова Олександра викликали приступ люті у мучителя і він наказав жорстоко побити святого, але той підніс свій погляд вгору, бо в цей час побачив відкриті небеса і Спасителя, що сидів на престолі слави. Тож серце його возрадувалося, а лице засяяло неземним світлом, так, що сам імператор злякався. Оскільки полк Тиверіяна вирушав у далеку дорогу до Візантії, імператор велів полковникові взяти Олександра зі собою і мучити всюди для постраху іншим християнам. І почалася довга тяжка мука. Обтяжений оковами святий Олександр йшов за військом, а де зупинялися на відпочинок, там його били, припікали свічками, волочили по гострому камінню і морили голодом. Поблизу міста Филипополя мученик чудесним способом добув зі скали воду, котра оживила його і воїнів. У місті Вереї християни цілували окови святого мученика і просили його про благословення. Тут святий Олександр дуже підупав у силах, а Тиверіян, побачивши це, наказав піддати його тортурам, бо гадав, що так швидше змусить мученика принести жертву богам. Його плечі обливали гарячою олією, але посудина трісла й олія пообпікала катів. Тоді святого Олександра прив’язали до горіхового дерева і стали жорстоко бити. А він молився гаряче і сила небесна скріплювала його. Згодом, згідно з переданням, плоди і листя з того дерева завжди допомагали хворим у багатьох недугах.
Поблизу Адріянополя святий Олександр зустрів свою матір Пименію, котра пустилася за ним у дорогу. Сльози матері оросили його окови, та були це водночас сльози радости, що Бог дозволив її синові терпіти задля Імени Спасителя. Поблизу Візантії, у місті Дризипари, над берегом ріки, мучитель наказав відтяти мученикові голову. Святий Олександр, почувши про свій вирок, голосно став прославляти Господа, молитися за всіх християн, а потім нахилив свою голову під меч. Душа святого мученика полетіла туди, де її чекало вічне життя. Тіло святого Олександра поховала його мати Пименія. Мученицьку смерть він прийняв близько 295 р.