НЕДІЛЯ СВЯТИХ ПРАОТЦІВ
Хто лиш погляне на історію людського роду, той має пізнати правду, ясну як сонце, що Бог від початку по всі часи чував над людським родом, і без обмеження його волі провадив до пізнання правди й осягнення чесноти, щоб рід той, маючи і правду, і чесноту не лишень тут, на землі, був щасливий, але також – оскільки призначення людини сягає далі і вище, поза межі дочасні, – осягнув вічне щастя. Коли чоловік через гріх покинув свого Сотворителя, Бог не залишив його, а в своєму безконечному милосерді хотів його привести назад, до правди і чесноти, й приготувати його до осягнення призначеної людині мети.
Це Боже навчання і приготування людського роду називається об’явленням.
Об’явлення само в собі завжди було одне й те ж саме, але у зовнішньому проголошенні його світу, в плині часу були різні його вияви, завдяки яким воно набирало все більшої чіткості й повноти, аж доки врешті не дійшло до свого остаточного розвою і вияву.
Свята Церква в другу неділю до Різдва Христа Спасителя вшановує пам’ять цих святих і праведних, які “ходили перед Богом” у невинності життя, в першій добі Старого Завіту, аж до часу, коли Мойсей проголосив Божий закон. Мужів цих ми називаємо Праотцями, або патріярхами. Чудесні дороги, якими вело їх Боже Провидіння, – це один великий доказ того, про що ми сказали вище: Бог від віків чував над праведниками і буде чувати.
Святі Праотці – патріярхи – свято жили і свято померли. Але.їхні душі після смерти не могли оглядати Бога. В осібно призначенім на те місці вони вижидали приходу Спасителя і щойно по Його смерті, коли Христос вступив до аду, тоді відчинилося для них небо, і тоді щойно вони лицем в Лице побачили Сотворителя свого, і Господа, котрому нехай буде вічна слава, і честь, і поклоніння.
Пам’ять святих патріярхів Адама, Авеля, Сета, Еноха, Ноя, Сима, Яфета, Авраама, Лота, Ісаака, Мелхіседека, Якова і Йосифа сьогодні почитаємо окремою службою, яка є немовби початком того торжества, з яким свята Церква святкує Різдво Христове.
__________
У той самий день
Святих мучеників Тирса, Левкія, Филимона, Аполонія, Аріяна і Каленика
Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.
Кондак, глас 2: Благочестя віри поборники, злочестивого мучителя відкинувши викрили ви звіроподібне його кровопролиття і перемогли його ярий напад, утверджені поміччю Христовою, Тирсе і Левкіє із співстрадниками за нас моліться.
Діялося це у часи лютого переслідування християн, яке чинив Децій. До витинського міста Кесарії з Никомидії прибув лютий мучитель Кумврикій і почав мучити християн. Тоді перед ним став християнин Левкій і пригрозив йому страшною карою Бога живого. Мучитель наказав схопити святого мученика і віддати на жорстокі муки, а потім за містом стяти його мечем. Тоді перед старостою став святий Тирс. Він, хоч ще не був охрещений, бо лиш готувався (був оглашенний) до цього великого таїнства, однак сміливо виповів мучителеві про всю його злобу, за що перетерпів нечувані муки. Його топтали ногами, вибили йому зуби і викололи очі, члени його тіла витягували з суглобів. Потім повезли його за Кумврикіем до міста Апамії, де мучитель нагло помер.
Вавд, інший мучитель, наказав везти Тирса до Кесарії. Там святий мученик мав щастя прийняти у в’язниці з рук єпископа хрещення. Потім мученика повезли до міста Аполоніяди у Витинії, і занесли його до поганської божниці. А коли за молитвою святого ідоли попадали на землю, тоді поганський жрець Каленик повірив у Христа Спасителя і, прийнявши хрещення кров’ю, отримав вічну небесну нагороду. Потім святого Тирса відвезли до міста Милит, де він помер на руках катів, так закінчивши свій славний подвиг. Усі вони постраждали близько 250 р.
У Царгороді, біля мурів міста, полководець Флавій побудував близько 397 р. церкву на честь святого Тирса, і в тій церкві упокоїлися мощі святого мученика, а згодом тут поховали також мощі святих сорока мучеників. У цьому ж місті, на площі Теодосія, була ще одна церква, посвячена пам’яті святого мученика Тирса.
Святі Аполоній, Филимон і Аріян постраждали в часи Диоклетіяна. Аріян був старостою, він сам жорстоко мучив християн. У Тиваїді, в місті Антиної, він наказав ув’язнити тридцять сім християн, а серед них диякона Аполонія. Аполоній навернув у в’язниці одного поганина на ім’я Филимон. Коли ж їх поставили перед судом, тоді святому Аполонію підрізали стегна на ногах, а святого Филимона прив’язали до дерева і воїни стріляли у нього з луків. Та одна стріла вцілила в око мучителя. Тоді святий Филимон сказав йому, щоб протер вибите око землею з могили, в яку покладуть його, тобто Филимона, тіло. Аріян наказав обох святих мучеників стяти мечем. Але поради він таки послухав, протер око землею з гробу святого Филимона і прозрів, тілом і душею. Аріян визнав Христа Спасителя і прийняв святе хрещення.
Намісник Єгипту, коли довідався, що Аріян став християнином, велів під вартою доставити його до Олександрії, а Аріян дорогою навернув воїнів, які його вели. Коли вони прибули до міста, святого Аріяна і новонавернених воїнів зав’язали у шкіряні мішки, до половини наповнені піском, і кинули в море, яке винесло їх мощі на берег. Християни поховали їх тіла, а могилу святого Аріяна, спочатку мучителя, а потім Христового мученика, Господь прославив численними чудами. Постраждали святі мученики близько 305 р.