28 вересня Церква згадує св. влкмч. Никити.{Свщмч. Никити Будки.}

Святого великомученика Микити

Тропар мученика, глас 4: Хрест Христовий старанно взявши за зброю, перемагав ти ворогів,* і за Христа постраждав, а наостанок – у вогні,* і священну Твою душу Господу віддав Ти.* Тому й дари зцілення від Нього удостоївся прийняти, великомученику Микито.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак мученика, глас 2: Переміг ти владу омани зібранням твоїм,* і прийняв вінець перемоги у стражданні твоїм,* сьогодні радієш з ангелами, Микито преславний,* неустанно молячись з ними до Христа Бога за всіх нас.

За походженням святий Микита був ґот, поганин. У кінці четвертого століття він пізнав і прийняв Христову віру та став навертати до неї інших. А коли Наддунайські землі, де жили ґоти, потрапили під владу князя Атанариха і він став мучити християн, тоді святий Микита став перед князем і почав йому погрожувати гнівом Божим за те, що переслідує Христову віру. Князь передав слугу Божого катам, які після тортур кинули його у вогонь, де святий мученик передав Господу свою душу (близько 370 р.). Його тіло побожний християнин Маріян перевіз до Киликії, у місто Мопсвестія, де мощі святого прославилися численними чудами. Згодом їх перенесли до Царгорода.

__________

У той самий день

Священномученика Никити Будки

Блаженний Микита Будка (7.06.1877 – 28.09.1949)

Народився у с. Добромірка на Тернопільщині. Перший Єпископ для українців Канади, з 1928 р. Генеральний Вікарій та крилошанин Митрополичої Капітули у Львові. Заарештований НКВС 11 квітня 1945 р. Помер на засланні у таборі Караджар, біля Караганди (Казахстан).

«Все можу в Тому, Хто укріпляє мене» – саме ці слова, напевно, були життєвим кредо цього великого подвижника віри, а терпеливість, працелюбність і величезне уповання на Бога – знаряддями для осягнення найвищої цілі, що нею є спасіння душі. Його ноги вздовж і впоперек сходили безкрайні канадські простори, щедро засіваючи їх сім’ям Божого Слова, яке ще треба було ретельно зростити і, вберігши від диявольського кукілю, скласти в Господню комору. Його руки знають чи не кожен камінчик, дбайливо укладений ним в підвалини славного відпустового місця – Зарваниці. Але серце його ніколи – ні перед несправедливими наклепами, ні перед ошуканством, а то і просто грубим насильством – на зазнало й тіні озлоблення, вберігши чистою його душу навіть тоді, коли разом з немічним тілом злягло у мерзлу землю карагандинського степу.

Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.