Господь наш Ісус Христос, коли через невимовну милість Свою благозволив спасти нас од погибелі нашої добровільними страстями Своїми, Голгофським Хрестом, смертю та Воскресінням і віддав Себе на рани, а відтак – зранений був заради гріхів і переступів наших, то тоді один римський сотник, на ім’я Лонґін, родом із Кападокії, котрий був під владою Пилата, приставлений був із воїнами служити при святих страстях та Розп’ятті Христових. Побачивши ж здійснені у Христі чудеса: землетрус був і сонце затьмилося, гроби, які розчинялися, і мертві вставали, каміння, що розпадалося, ісповідав, що Христос є Сином Божим, про що Божественний євангелист Матвій говорить: “А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили і те, що там сталося, побоялися дуже і сказали: “Він був справді Син Божий!” Про цього Лонґіна-сотника кажуть деякі, що ребра Христу Господу, що помер на Хресті, списом оголив і від витеклої крові та води болящим очам своїм дістав зцілення. Коли ж поховали животворяще Тіло Христове, знову Лонґін із воями був приставлений від Пилата стерегти Ісуса, Який лежав у гробі. Був також, коли Господь преславно Воскрес із гробу і чудесним Своїм постанням жахнув тих, що стерегли (ангел-бо Господній зійшов із небес, камінь од гробу відвалив, зі страху від того затряслися ті, котрі стерегли, і стали ніби мертві).
Тоді Лонґін цілковито у Христа увірував з іншими двома своїми воїнами і став проповідником Воскресіння Христового: звістив-бо Пилатові та єрусалимським архієреям усе, що було. Архієреї ж із старцями раду вчинили, дали досить срібляників воїнам, щоб утаїли Воскресіння Христове, кажучи: “Учні Його вкрали, коли ми спали”. Одначе Лонґін того золота й срібла не взяв і таїти чудес не захотів, але більше освідчував, і істинне було його свідчення. Через те й Пилат, і фарисейське сонмище зненавиділи Лонґіна і весь свій гнів, який спершу до Христа мали, повернули на нього, адже вільною мовою звіщав, що Христос є істинним Богом, Його ж животворної смерті та Воскресіння був самовидцем і те всім проповідував. Шукали-бо ненависники на нього вини і зручного часу, щоб погубити його за свідчення Ісуса Христа, і не знаходили: був-бо Лонґін старший усіх воїнів і людина чесна, його й кесар знав. Звідавши лиху їхню щодо себе думку, зволив бути відторгнутим із Христом, аніж жити в поселеннях тамтешніх, і скинув із себе свій сан, одежу й воїнського паса і, взявши із собою двох друзів своїх, котрі таку ж ревність так само мали із ним за Христа, відійшов від спілкування із людьми і з єдиним вправлявся Богом. Прийняв-бо хрещення від святих апостолів і невдовзі покинув Єрусалим та й пішов із двома друзями своїми до Кападокії і там став Христовим проповідником, і апостолом, і багатьох від їхнього гріха й блуду до Бога навернув. Тоді покинув місто, пробуваючи в селі батька свого, й безмовне провадив життя у пості та молитвах.
Відомо стало всьому соборищу фарисейському в Єрусалимі, що Лонґін усю Кападокію наповнив своїм ученням і звістив про Христове Воскресіння, наповнилися тоді заздрістю та гнівом храмові архієреї зі старцями й пішли до Пилата з багатьма дарами, впрохали його, щоб послав у Рим до кесаря донесення на Лонґіна, котрий сан воїнський скинув і від влади римської відійшов, і в Кападокії, мовляв, сум’ятить народ, іншого їм Царя проповідуючи. Пилат же узяв дари, послухав прохання їхнього й послав до кесаря Тиверія писання, що містило на Лонґіна великий наговір. Із тим писанням Пилатовим послали фарисеї від себе багато золота кесарю й таким чином “купили” смерть святому Лонґіну. Невдовзі прийшло від кесаря таке повеління, щоб покараний був Лонґін смертю як кесаревий супротивник. І тоді послані були воїни від Пилата в Кападокію відтяти голову Лонгіну й принести її до Єрусалима на достовірне тамтешньому сонмищу звіщення про його смерть. Повелів-бо Пилат, за проханням богосупротивних фарисеїв, і тих двох воїнів убити, котрі сан воїнський із Лонґіном полишили і там із ним Христа проповідують.
Досягли-бо посланці країни Кападокійської, ретельно розпиталися, де живе Лонґін, і довідалися, що в селі батьківському пробуває, тож поспішили піти туди, і йшли мирно, шукаючи Лонґіна ніби не для того, щоб убити, а щоб надати якусь почесть; боялися-бо, щоб не втік од рук їхніх, — із нічим повернуться до тих, що послали їх, відтак хотіли найти на нього таємно.
Святий же Лонґін, сповнений бувши Святого Духа, пізнав, що буде, відкрито-бо йому було про готування йому вінця мученичного, тож вийшов сам їм назустріч і, побачивши їх, люб’язно привітав чесними словами. Вони ж, не знаючи його, запитали: “Де є Лонґін, що колись був сотником?” Лонґін же спитав: “Навіщо його вимагаєте?” Відказали воїни: “Чули, що чоловік добрий є, тож хочемо відвідати його, ми ж бо є воїни, а він був сотником воїнським, хочемо побачити його”. Лонґін же мовить: “Прошу вас, панове мої, заверніть до мого дому і спочиньте трохи з дороги, я ж оповім вам про нього, знаю-бо, де живе, і він сам до вас прийде, бо живе недалечко”. Вони ж завернули до нього, й учинив їм Лонґін велике пригощення.
Настав вечір, коли воїни добре вином розвеселені стали, відтак сказали Лонґіну, чому їх послано, але спершу проханням молили й клятвами закляли його, щоб нікому не виповів таємниці тієї, боячись, аби хтось не звістив Лонгіну і щоб не втік од них, мовили: “Нас послано відтяти голову йому і двом друзям його, таке-бо повеління прийшло від кесаря до Пилата”.
Лонґін, почувши, що й друзів його шукають умертвити, послав до них швидко, кличучи до себе, і не з’являв воїнам себе, що сам він Лонґін і є, доки не прийдуть друзі його. Коли ж поснули воїни, Лонґін став на молитву і всю ту ніч щиро Богу молився, до смерті готуючись. Коли ж настав ранок, хотіли воїни йти в дорогу і прохали Лонґіна, щоб показав їм того, кого шукають і кого обіцяв показати. Він же рече до них: “Почекайте трохи, панове мої, послав-бо по нього і, не гаючись, прийде до вас, йміте мені віру, що сам той, кого шукаєте, віддасться вам у руки ваші, тільки пождіте!” Звідався Лонґін, що приходять друзі його, і вийшов їм назустріч. І, обійнявши, поцілував їх, кажучи: “Радійте, раби Христові, мої ж свояки, радійте вкупі зі мною, що наближаються веселощі наші, настав час нашого від плотських вуз розрішення, це-бо тепер постанемо вкупі перед Господом нашим, Ісусом Христом, Якого бачили, як страсті терпів, розіп’ятого, похованого і Воскреслого зі славою; Його тепер побачимо, як сидить праворуч Бога, і наситимося видінням слави Його . Це Лонґін сказав друзям своїм, звістивши їм усе: що прийшли воїни від Пилата і від єрусалимського соборища убити їх за освідчення про Воскресіння Христове. Вони ж, почувши, пораділи, що сподобляться бути причасниками вінця мученичого і що швидко підуть постати перед Господом своїм, Його-бо вседушно полюбили. Тоді привів своїх друзів до воїнів і рече: “Ось маєте Лонґіна, а це маєте двох друзів його; я ж бо є Лонґін, якого шукаєте, а ці двоє – є мої друзі, які купно зі мною бачили Христове Воскресіння й увірували: чиніть-бо, як це вам повелено від тих, котрі послали вас”.
Воїни, почувши це, вразилися і спершу не йняли віри, що це Лонґін є, а коли пізнали, що правда, знітилися й не хотіли умертвляти добродійника свого. Лонґін же принуджував їх повелене чинити і сказав: “Не можете мені ліпшого воздати за мою до вас любов добродіяння, більше того, коли швидко пошлете мене до Господа мойого, Його я давно бажаю бачити”. Тоді одягся у погребальні білі ризи і, показавши рукою гроба, котрий близько був, повелів домашнім своїм, щоб там поховали тіло його, і хай покладуть із ним укупі тіла двох друзів його. І, помолившись достатньо, і всім, котрі там були, останнє цілування віддавши, підхилили під меча голови свої. Воїни ж усікли їх, взяли зі собою голову святого Лонґіна та відійшли. І поховано було тіла святих чесно на місці, де вказав святий Лонґін. Чесну ж і святу голову його принесли воїни до Єрусалиму, щоб було вірне звіщення Пилату та фарисеям про Лонгінове забиття. Побачили Пилат з єрусалимською старшиною голову святого, повеліли її викинути за місто й довго валялася на смітнику, доки гноєм не була присипана.
Беріг Господь усі кістки угодників Своїх, зберіг і голову святого Лонґіна у гноїщі цілу, і коли захотів прославити раба Свого на землі перед людьми, його ж бо вже прославив на небі перед ангелами, відкрив святу голову його таким чином.
Одна жінка із Кападокії осліпла на обидва ока і довго шукала помочі від лікарів, але не знайшла. Тоді замислила піти до Єрусалиму і там у святих місцях Господеві поклонитися й помолитися, шукаючи Божої помочі осліпленим очам своїм. Тож, взявши єдинородного сина свого, пішла в дорогу і доведена була сином своїм аж до Єрусалиму. Досягши ж святих місць, розболівся син її і по кількох днях помер, від чого та вдовиця була в печалі великій і про подвійну сліпоту плакала: що і очей, і сина, котрий був як світло очей її і в сліпоті провідником, позбулася. Коли плакала вона невтішно й гірко, нарікаючи, явився їй у видінні святий Лонґін, посланий до неї Господом, і втішив її, обіцяючи її й сина у славі Небесній явити, і світло очам її дарувати. Звістив їй усе про себе, як був при страстіях Розп’ятті, і похованні, Воскресінні Христовому, як у Кападокії проповідував Христа й постраждав за нього зі своїми друзями. І повелів їй іти в передмістя і знайти на смітнику його гноєм присипану голову. “Тобі, — сказав, — бережеться частина ця на твоє зцілення”. Вона ж утішилася від печалі, встала й пішла, ведена, за місто і молила тих, що вели її, кажучи: “Де побачите сміття багато насипаного, там мене поставите”. І сталося так: знайшли-бо великого смітника, туди й довели її. Вона ж почала руками своїми розгрібати сміття і розкопувати гноїще, хоч нічого не бачила очима, одначе велику віру словам святого, який від Господнього ймення говорив до неї у видінні, мала. І за Божим промислом дістала відтак те, що шукала, і раптом побачила світло сонячне: прозріли-бо очі її і уздріла голову святого у гноїщі, і не так про світло сонячне пораділа, що побачила, як про голову святого, яку знайшла і через яку дістала прозріння. І прославила Бога, й величала раба його, святого Лонґіна.
Узявши голову й цілуючи її, понесла з радістю у дім, у ньому вітала і, омивши її, помазала добропашними мастями, і так веселилася, що віднайшла того духовного скарба, аж забула печаль свою за померлого сина. Наступної ж ночі знову святий Лонґін явився їй у світі великому, вводячи сина її до неї, що блискотів весільною одежею. Люб’язно й по-батьківському обнявши його, сказав удові: “Глянь, через нього в болісті плакала ти, глянь, о жінко, на сина свого, яка оце тепер йому честь і слава, глянь та втішся. Бог-бо його причислив до чинів небесних, котрі є в Його Царстві. Я ж нині взяв його від Спасителя і не буде від мене віддалений ніколи. Візьми-бо голову мою і сина свого тіло і поховай у спільному гробі, більше ж не плач про єдинородного сина свого, і нехай не нітиться серце твоє, бо велика слава й радість, і нескінченні веселощі дано йому від Бога”.
Коли це почула жінка, скоро встала, вклала голову мученикову в один гріб із тілом свого померлого сина й повернулася додому, славлячи і хвалячи Бога. Досягши батьківщини, на чесному місці тіло сина свого з головою святого мученика поховала і такі подумки проказала слова: “Тепер знаю, що тим, котрі люблять Бога, все піде на добре; шукала очей тілесних, а знайшла вкупі й духовні, скорботою була охоплена через смерть сина свого, тепер же маю його на небесах — предстоїть перед Богом у славі з пророками та мучениками, з ними завше радіє, і з Лонґіном у Царстві Христовім, Хреста, знамення перемоги, носить посеред ангелів і, ніби Лонґінів учень, голос подає, радісно співаючи:
Воістину Божий Син Він був, і є, і буде, Царство його — царство всіх віків, І володарство Його в усякому роді й роді.
Йому ж слава навіки. Амінь.