Парафія св. Димитрія

Слухайте, слухайте, Я ваш Господь. Немає нікого наді Мною. Просто вірте Мені у всьому. Допомога завжди буде.

Важкий шлях вже майже завершено, але вподовж нього ви засвоїли уроки, які не могли засвоїти жодним іншим чином. «Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його». Виборіть у Мене, твердою і простою вірою та наполегливою молитвою, скарби Мого Царства.

Такі дивовижні речі приходять до вас: мир – певність – безпека – здоров’я – щастя – сміх.

Вимагайте, великих, справді великих діл вже тепер. Пам’ятайте, ніщо не завелике. Заспокойте жадання Мого серця дарувати. Благословення, щедре благословення на вас обох і довіку. Мир.

Візви до мене, і я обізвусь і об’явлю тобі велике і незбагненне, чого ти досі не знав (Єремія 33, 3).

Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»

Житіє святого мученика Конона

Тропар, глас 4: Як дівственника предивного і мученика непохитного, блаженного страдника, що владу проти бісів прийняв, Конона піснями возхвалімо і до нього закличмо: Моли Христа, щоб спас душі наші.

Кондак, глас 3: Чистотою як ангел на землі проживши, співбесідником ангелів бути сподобився єси і батьків до пізнання Христа привів єси і, єдиного Бога в Тройці ісповідуючи, постраждав ти до крові, мученику Кононе, моли Його безнастанно за всіх нас.

У селі Видана, біля міста Ісаврії, жив побожний християнин Конон, син Нестора і Нади. Він, пізнавши правдиву віру, охрестив своїх родичів. Його батька, святого Нестора, погани замучили за віру Христову. Конон мав жінку Анну, однак жили вони у чистоті, як брат і сестра. А коли Бог покликав до себе його матір, а згодом і жінку, то він почав провадити самітницьке життя, таке богомільне, що Господь наділив його даром творити чуда. Так, своєю молитвою зруйнував він на очах поган їхніх божків, і багато невірних після цього прийняли святе хрещення. Бог дав йому силу проганяти бісів і зцілювати хворих, тому навіть погани дуже шанували святого старця. За імператора Деція, гонителя християн, прибув в Ісаврію мучитель Магн і віддав Конона на тяжкі муки. Довідавшись про це, погани села Видана силою відбили святого, так, що Магн перелякався й утік. Святий Конон, засмучений, що не вдалося йому в муках віддати духа за Христа, повернувся до свого села, де, проживши ще два роки, помер близько 250 р.

__________

У той самий день

Житіє святого мученика Конона Городника

У Назареті Галилейському, там, де Спаситель світу ріс і міцнів, сповняючись мудрістю (див. Лк. 2, 40), народився цей святий Конон. Згодом він перебрався в Памфілію, біля міста Мандр, де доглядав город і продавав ярину. За цісарства Деція мучитель Публій наказав його схопити і поставити перед собою на суд. Святий Конон прилюдно визнав Ісуса Христа. Тоді Публій наказав йому в п’яти позабивати цвяхів і гнав його перед своїм возом так довго, аж поки святий не впав на дорозі і в руки Отця небесного віддав свою чисту душу. Діялося це близько 250 р.

Заглибтеся у тихе єднання зі Мною. Спочивайте. Спочивайте в тому спокої і мирі. Життя не знає більшої радости, ніж та, яку ви знайдете в бесіді і товаристві зі Мною.

Ви належите Мені. Коли душа знаходить свою домівку, спочиваю в Мені, тоді починається справжнє її життя. Не роками, як рахує людина, вимірюється Моє Царство.

Ми лічимо тільки від його другого народження, того нового народження, про яке Я говорив Никодимові, сказавши: «Треба вам уродитися з висоти». Ми не знаємо жодного іншого життя, окрім вічного і коли людина входить у нього, тоді починає жити.

І саме це є життя вічне – знати Бога. Мого Отця і Мене, Сина, якого послав Він. Таким незрілим, дитячим і порожнім видається так зване життя до цього. Я наділяю любов’ю вас. Передавайте любов далі.

Не бійтеся. Боятися так само безглуздо, як малій дитині з дріб’язком у кишені, але заможним батьком, хвилюватися, як сплатити ренту й податки і як дати собі раду з ними. Це Моя робота чи ні? Ви мусите вірити Мені у всьому.

Отже, для Божого народу збережено відпочинок; бо той, хто ввійде в його відпочинок, відпочине також від своїх діл, як і Бог від своїх власних (Послання до євреї 4, 9-10).

Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»

Житіє преподобного отця нашого Герасима, що на Йордані

Тропар, глас 8: У постах – безплотне, в чуваннях – сильне, у спокусах – непереможне і в молитвах – безупинне, в усьому ж – зібране життя провадячи, богоносний отче Герасиме, ангелів здивував єси і бісівські полчища прогнав; вірних серця звеселяєш ти, блаженний, тому й звір впокорився тобі. Відвагу до Господа маючи, моли Його, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 4: Запалившись дбанням про вишнє, суворість йорданської пустелі понад всі насолоди світу поставив єси, тому покорився тобі, отче, аж до смерті звір, що послушний і жалобний на гробі помер твоїм, якого Бог так прославив; до Нього молячись, і нас, отче Герасиме, поминай.

В пустелі надйорданській за правління Теодосія Молодшого осів був монах, родом з Ликії, на ім’я Герасим. До цього він жив у єгипетський Тиваїді, згодом у святого Євтимія (пам’ять його вшановуємо 20 січня) в пустелі Рува, а потім прийшов над Йордан, поблизу Єрихону, і став духовним отцем 70 монахів, для яких побудував лавру з монастирем для монахів-послушників, які недавно вступили в монастир.

У ті часи самітницьке життя практикували досвідчені монахи, загартовані в чеснотах і благочесті, а новачки – спільне життя, під керівництвом побожних ігуменів, які утверджували їх у чеснотах.

Життя святого Герасима в лаврі було дуже суворе. Впродовж п’яти днів монахи перебували на самоті, у своїх пустельних келіях. Там вони молилися і плели кошики. Харчувалися лиш хлібом та овочами, кожен мав лиш один одяг і одне горнятко на воду. В суботу всі сходилися до монастиря, тут спільно служили церковне правило, сповідалися і причащалися, в неділю на спільній трапезі їли теплу страву і знову поверталися до своїх келій. Вогню в келіях не вільно було розкладати. А первовзором для всіх і першим посником був сам преподобний Герасим. Упродовж усього Великого посту він нічого не їв, єдиним його кормом було святе причастя. Святий часто ходив на тривалий час у пустелю разом зі своїм учнем святим Киріяком (його пам’ять вшановуємо 29 вересня), який вступив до монастиря 467 р.

Бог нагородив святого Герасима особливими дарами. Так, Він об’явив йому смерть святого Євтимія (473 р.). Преподобний Герасим бачив його душу, яку ангели підносили на небо, і, взявши зі собою Киріяка, пішов на похорон. Оповідають, що якось у пустелі прийшов до нього лев, який поранив лапу гострою терниною. Святий вийняв її з рани, а лев, лагідний, немов ягня, з того часу залишився зі святим Герасимом, який назвав його Йордан. Лев пильнував осла, що пасся поблизу, і носив на спині відра з водою. А коли преподобний Герасим помер, лев упав на його могилі (що була поблизу монастирської церкви) мертвий. Помер святий Герасим 5 березня 475 р., за своє святе життя він отримав нагороду, яку Отець наш небесний приготував усім, які Його люблять.

__________

У той самий день

Житіє святого мученика Павла і його сестри Юліянії

“Великий Бог християнський!” – так кричали погани, коли бачили, як християни задля Імени Христа Спасителя переносили найтяжчі муки, а Бог численними чудами хотів навернути засліплених поган до пізнання правди. А однак кров християнська текла струмками, на місці одних замучених ставали інші і нахиляли свої голови під меч, а тіла свої віддавали на вогонь, щоб дати свідчення Христовій правді. У Птолемаїді Палестинській жив проповідник Божого слова Павло, зі своєю благочестивою сестрою Юліянією. Коли імператор Авреліян в’їжджав до міста, щоб чинити суд над християнами, то святий Павло, на очах самого царя, осінив себе святим хрестом. За це його схопили і привели на суд. На суді він сміливо ісповідав свою віру в Христа Спасителя.

“Чи не знаєш, що законом заборонено визнавати Христа?” – запитав його лютий Авреліян.

“Не знаю твоїх безбожних законів, а знаю, що закон мій велить мені честь віддавати Спасителеві моєму”, – відповів святий Павло.

Мучитель наказав його мучити так довго, поки Христос не визволить його, а Спаситель тримав постійно в опіці слугу свого і той не відчував жодного болю від мук, таких лютих, що лиш від самого їх споглядання погани самі тремтіли.

І ось серед тих мук стає перед Авреліяном Юліянія і каже:“За що ти мучиш брата мого, котрий нікому не зробив нічого злого?” Мучитель наказав їй поклонитися божкам, бо інакше жорстокі муки чекають і її, та свята відповіла йому, що задля Христа всі страждання для неї є ніщо, бо Спаситель осолодить їх своєю благодаттю. Тоді кати стали мучити і Павла, і його сестру, а святі заохочували себе взаємно до витривалости, прославляли Отця небесного і співали в честь Імени Його. І Бог об’явив силу свою, бо коли їх кинули в котел з розтопленою смолою, то вона лиш охолодила їх тіла. Злобний мучитель наказав принести два залізні ліжка, розпалити під ними вогонь, покласти на них святих мучеників і тіла їх поливати розтопленим смальцем – а вони і тих мук цілком не відчували. Свята Юліянія у час тих катувань упоминала Авреліяна, щоб той увірував в Ісуса і спас свою душу. Та не зм’якло серце засліпленого, натомість два кати, Квадрат і Акакій, увірували і голосно закричали:“Бог християнський – то Бог правдивий!” Аврелій зразу ж засудив їх на смерть, а вони стали голосно призивати Спасителя і самі нахили свої голови під меч, прийнявши хрещення крови і вінець нев’янучий отримавши з рук Отця небесного.

Наступного дня, після ночі, проведеної у в’язниці, Павло і Юліянія, оздоровлені чудесним способом, знову стали на суді. Їх тіла нещадно шматували залізом, а наслідком цих мук стало те, що новий кат Стратилат увірував в Ісуса, зруйнував поганський жертовник, що стояв там, і за віру свою загинув від меча. Увечері того дня кинули святих мучеників до ями, повної гадюк, однак ангел Божий став біля них на сторожі і гадь не сміла їх доторкнутися. Однак і це не навернуло Авреліяна;він наказав взяти їх на нові муки. Святого Павла велів бити розжареними в вогні залізними прутами, а тим часом намовляв святу Юліянію принести жертву божкам, і він візьме її за жінку, та, осоромлений, мусив визнати своє безсилля. Потім у глибокій ямі розвели великий вогонь, і святі мученики, перехрестившись, з піснею на устах увійшли в полум’я, і цього разу ангел Господній охороняв їх і вогонь не шкодив їм. Упродовж семи днів, заковані в тяжкі кайдани, сиділи Павло і Юліянія у в’язниці, а коли вивели їх на суд, то Авреліян наказав палити залізом їхні обличчя, аж народ, хоч і поганський, став бунтувати. Тоді мучитель велів їх стяти мечем.

Не прощалися брат із сестрою, бо вони знали, що розлука їх триватиме одну лиш хвилю. Першою свята Юліянія нахилила свою голову під меч, а за нею і святий Павло віддав Богові свою чисту душу. Сім днів тіла їх не хоронили;потім кинули їх на поживу псам, однак ані пси, ані хижі птахи навіть торкнутися їх не сміли. Щойно через сім днів християни змогли забрати мощі святих мучеників і поховати. Діялося це близько 270 р.

Мої діти, Я тут біля вас. Наближайтеся духом до Мене. Відженіть з думок усі зваби світу. Я – ваше життя, дихання вашої душі. Пізнайте, що означає замкнутися в потаємному місці вашого буття, яке є також Моїм потаємним місцем.

Направду, чекаю Я не в одному серці, але мало вас поринає в глибини свого буття, щоб поєднатися зі Мною. Де тільки перебуває душа, там є і Я.

Люди рідко розуміють це. По суті, Я перебуваю в осерді існування кожної людини, але, відволікшись на спокуси життя чуттєвого, вона не знаходить Мене.

Чи ви усвідомлюєте, що Я повідомляю вам істини, звіщаючи їх, а не переповідаючи давно відомі речі. Роздумуйте над усім, що Я кажу. Осмислюйте.

Не для того, щоб зробити власні висновки, а пізнати Мої.

Упродовж усіх віків люди аж надто спішили сказати, що вони думають про Мою істину, і, чинячи це, вони прикро помилялися. Почуйте Мене. Говоріть зі Мною. Розмишляйте про Мене. Не кажіть, що ви думаєте про Мене. Мої слова не потребують жодного людського пояснення. Я сам можу пояснити кожному людському серцю.

Нехай Я стану для вас реальністю, і дозвольте Мені виконувати Мою працю. Привести душу до Мене – це одне, а псує попередні чудовий вчинок.

І в людських стосунках про це важливіше, коли йдеться про стосунки між людиною і Мною, її Творцем, і єдиним справжнім Духом, який це розуміє.

В наверненні й спокої ви спасетеся; у тиші та в довір’ї – ваша сила. Але ви не хотіли (Ісая 30, 15).

Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»

Житія святих мучеників Євтропія, Клеоніка і Василиска

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Маючи бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їхніми молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 1: Тройцю Всечесну, тройця мучеників перед многотою народів ісповідуючи, до хорів безплотних долучилася, страждаючи. Їх днесь з вірою возхвалімо, святкуючи священну і спасительну для світу пам’ять їхню.

Діялося те за часів гонителя Максиміяна. У понтійському місті Амасія мученицький вінець отримав воїн Христовий святий Теодор Тирон, пам’ять якого Церква відзначає 17 лютого і в першу суботу Великого посту. Замучений був він за наказом Публія, який невдовзі сам загинув наглою смертю. А у в’язницях Амасії мучилися товариші святого Теодора, Євтропій і Клеонік та його братанич Василиск. Після Публія прийшов інший, не менш лютий мучитель, Асклипіодот. Одного дня наказав він привести на свій суд усіх трьох в’язнів. Коли їх мали виводити з в’язниці, враз небесне світло осяяло темний льох, а важкі двері самі відчинилися перед тими, що йшли визнавати Спасителя і Бога свого. З піснею на устах стали вони перед здивованим мучителем і голосно ісповідали Христа Ісуса. Асклипіодот став погрожувати їм муками, на що красномовний Євтропій сказав йому так:“Безумний! Ти погрожуєш нам муками? Та ними погрожував нам і твій попередник Публій, і ось нині він сам потрапив у пекельні муки. Ти не налякаєш нас, бо немає сили, котра б відірвала нас від Христа Спасителя, за якого ми готові понести і страсті, і найлютішу смерть!”

Тоді поганин наказав бити Євтропія по устах, але той далі голосив славу Отця небесного. Звернувся потім мучитель до Клеоніка і Василиска, але й ті сміливо відповіли йому:“Ти чув слова Євтропія, він говорив і за себе, і за нас, бо як Пресвята Тройця є одне, так само і ми нерозлучні у вірі і в надії на поміч Спасителя!”

Мучитель наказав і їх бити, так, що тіло куснями відпадало від костей, а вони призивали на поміч Ісуса і святого Теодора Тирона. І ось враз земля похитнулася, кати впали на землю, кайдани мучеників розсипалися, і їм явився Спаситель, разом зі святим Теодором, і сказав такі слова:“Витерпіть до кінця, й імена ваші будуть записані в книзі життя!”

Перелякані кати відмовлялися далі мучити святих, дарма, що Аскипіодот кричав, що це чари, а самі погани голосно говорили:“Ми бачили Бога християнського і чули ангельський голос!” Мучитель наказав відвести Клеоніка і Василиска до в’язниці, а Євтропія до своєї палати, де обіцяв йому всяку ласку, велів принести дорогі одежі і запрошував його сісти разом з ним до обіду. Однак слуга Христовий сказав сміливо, що гріх християнинові ставати на шлях нечестивих і приставати з грішниками:“Не спокусиш мене золотом, ані достатками, – говорив святий мученик, – слава царя твого ніщо для мене, а катування твої дорогі мені понад усе. Закінчуй діло своє і дай мені у смерті з’єднатися з Богом і Царем моїм – Ісусом!”

Так говорив святий Євтропій, й осоромлений мучитель відіслав його до в’язниці, де всі троє цілу ніч провели в гарячій молитві.

Наступного дня вранці пішов мучитель, зі своїм двором, до поганської божниці і наказав привести туди святих мучеників, щоб вони принесли божкам жертву. А святі, ставши посеред поганського натовпу, славили Господа і просили Його так:“Почуй, Господи, нашу молитву, подай доказ своєї могутности, зруйнуй злобу поганську і на тому місці нехай буде принесена Тобі безкровна жертва, гідна Твоєї слави!”

І знову затряслася земля і божки поганські самі розсипалися в порох, а голос з неба промовив:“Молитва ваша вислухана!” Тепер мучитель наказав бити їх жилами, живцем дерти їх тіло, рани натирати гірчицею, лити на них розтоплену сірку, котра, однак, спливала по них мов зимна, освіжаюча вода. І знову кинули їх до в’язниці, а була то для святих Євтропія і Клеоніка остання ніч їхнього життя. Наступного дня мучитель засудив їх на хресну смерть і наказав випровадити за місто, де вже були вкопані два хрести. Св. Василиска велів він відвести до в’язниці. Коли обидва мученики побачили місце розп’яття, то з очей їх потекли сльози вдячности, що Бог дозволив їм померти такою смертю, яку Він, Спаситель світу, сам прийняв на себе.

“Хресту Твоєму покланяємся, Владико!” – молилися вони і на хресті віддали в руки Отця небесного свої чисті душі. Сталося це 3 березня близько 290 р. Про славні подвиги святого Василиска прочитаємо 28 травня, у день, коли Церква вшановує його пам’ять. Ім’я Євтропій означає “моральний”, Клеонік – “слава перемоги”, а Василиск – “малий король”. Мощі двох святих прославилися багатьма чудами.

Пам’ятайте, що ви лише знаряддя. Не вам вирішувати, коли діяти і де. Я замислюю усе це. Пильно готуйте себе до Моєї роботи. Усе, що гальмує вашу працю, потрібно виправити. Мені належить Хрест, на якому лежать тягарі світу. Яким же нерозумним буде всякий Мій учень, що намагається нести свій тягар, коли для нього існує лише одне місце – Мій Хрест.

Наче втомлений чоловік на гарячій і курній дорозі, що підносить важкий тягар, коли все вже було влаштована для того, щоб його перенести.

Дорога, краєвиди, квіти, довколишня краса – все втрачено.

Однак, діти Мої, ви можете згадати Мої слова: «Нехай… візьме щодня на себе хрест свій і йде за Мною». Так, але хрест, даний кожному з вас, – це лише хрест, на якому ви можете розіп’яти власне себелюбство, яке гальмує поступ і радість та запобігає перетіканню через ваше буття Мого бадьористого життя і Духа.

Слухайте Мене, любіть Мене, радійте у Мені.

Веселіться.

І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце й думки ваші у Христі Ісусі (Послання до филип’ян 4, 7).

Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень».

Житіє святого священномученика Теодота, єпископа Киринейського

Тропар, глас 4: І звичаїв апостольських причасником, і їхніх престолів намісником ставши,* діянням знайшов Ти, богонатхненний, шлях до споглядання.* Так слово істини сповняючи*, задля віри постраждав ти аж до крови, священномученику Теодоте,* моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 3: Море зловір’я осудив ти і ідольського безбожжя оману правовір’я вірою вразив єси, всепаленням божественним бувши, чудотворенням орошуєш світу краї, отче святителю Теодоте, моли Христа Бога, щоб дарував нам велику милість.

Родом святий Теодот був з Галатії. Святий, з дитинства вихований у чеснотах і відданий молитві, трудився спочатку на острові Кипрі, де навернув багатьох до Христової віри, а згодом став єпископом Киринеї. За імператора Ліцинія, гонителя християн, мучитель Савин велів ув’язнити Теодота, а той, довідавшися про це, сам добровільно став перед судом і сказав:“Ось я добровільно стаю перед судом, щоб дати ісповідь Бога мого, Ісуса Христа, якому служу”.

Савин наказав бити святого, а коли той усі муки зносив дуже терпеливо, то мучитель велів шматувати тіло його залізними гаками, так, що було видно голі кості. У цих стражданнях святий вголос молився і просив, щоб зміг і найтяжчі муки задля Христа перетерпіти. Коли опісля вели його до в’язниці, то святий Теодот так повчав поган:“Не думайте, що муки мої залишаться без нагороди, бо якщо земний цар вінчає воїна, котрий задля нього пролив кров і терпів рани, то наскільки більшою буде нагорода небесного Царя, задля якого я, хоч і негідний, терплю”.

Через п’ять днів почалися нові муки, бо гонителя розлютила витривалість святого, який не боявся жодних погроз, а славив Господа і Спаса свого і нашого, Ісуса Христа. Святому у п’яти забили цвяхи і змушували його ходити, а потім поклали його на залізне ложе, під яким запалили вогонь. А коли той вогонь став обпалювати його тіло, то святий вголос призивав Спасителя, славив Його і молився:“Отче небесний, дай мир святій Твоїй Церкві, подай, щоб сила хреста поборола поганство, щоб усі пізнали і прославляли Ім’я Твоє на віки віків!”

Багато поган, бачачи це, увірували в Ісуса і голосно Його величали. Тоді мучитель наказав кинути святого у в’язницю, де він довго страждав.

Та прийшла година, коли хрест здобув перемогу над поганською злобою. Імператор Костянтин Великий здолав Ліцинія і дозволив християнам вільно ісповідати Христа Спасителя. Опустіли темниці, і святий Теодот вийшов на волю. Два роки ще управляв він Церквою в Киринеї. Помер святий 2 березня 320 р. Бог увінчав ісповідника і ревного святителя свого, котрий, прикрашений вінцем Божої слави, нині молиться за всіх нас, щоб мали силу так, як він, витривати у всяких труднощах і зберегти віру й любов до Того, який стане колись вічною нашою нагородою.

Я близько і пригортаю вас до себе, як ніжна матір-птаха, що тривожиться за своїх малят. Я тут.

Я – ваш Господь. Життя тіла, розуму й душі – Той, хто повертає вашу юність.

Ви не знаєте, що цей час розмови зі Мною означатиме для вас. Хіба не казав мій слуга Ісая: «Ті ж, що на Господа вповають, відновлюють сили, немов орел, здіймають крила, біжать, не знають утоми, ідуть уперед, не знемагають».

Будьте витривалі у всьому, що Я кажу вам чинити. Наполегливе виконання всіх Моїх наказів, Моїх бажань неминуче приведе вас у духовній, психічний і дочасній царині туди, куди ви маєте потрапити.

Ще раз переглянувши Мої Слова до вас, ви побачите, що Мій провід був дуже поступовий, і що тільки тоді, коли ви виконали Мої бажання, Я зміг дати вам ясніше вчення і настанови.

Людський захват – це Божий доторк до живих, чутливих духовних нервів. Радість – радість – радість.

Не забувай усіх добродійства Його ніколи… Він насичує твій вік похилий благом, й оновляється, як орел, твоя юність (Псалми 103, 3.5).

Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень».

Житіє преподобної мучениці Євдокії

Тропар, глас 8: Правотою розумною прив’язавши душу свою до любові Христової, все тліне, гарне і дочасне забуттям пробігла єси як учениця Слова. Спочатку постом пристрасті умертвила, а відтак стражданнями ворога осоромила, тому Христос подвійних вінців сподобив тебе, Євдокіє славна, страстотерпице преподобна, моли ж Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 4: В стражданні твоїм гідно подвизавшись, і по смерти освячуєш, всехвальна, чудес потоками нас, які з вірою прибігаємо в божественну церкву твою і святкуючи молимо тебе, преподобна мученице Євдокіє, щоб ізбавитись нам від недуг душевних і почерпнути чудес благодать.

Cвята Євдокія була самарянкою. Жила вона за часів імператора Траяна в місті Іліополі, в Келисирії. Як поганка, вона нічого не чула про Христа Спасителя і Його науку, хоч в Іліополі було багато християн, були священики і був на той час єпископ на ім’я Теодот. Євдокія була найвродливішою жінкою в місті, й водночас найбільшою блудницею і грішницею. Плюгаве життя її було всім відоме;вона зібрала величезне майно і була згіршенням для всієї околиці.

Якось одного разу через Іліополь проходив монах Герман, настоятель чоловічого і жіночого монастирів, і зупинився на ночівлю в кімнаті, яку відділяла від помешкання Євдокії лишень тонка стіна. Вночі, як зазвичай, Герман став вголос молитися і читати фрагменти зі Святого Письма, де йшлося про страшний суд і про пекельні кари за гріхи. Євдокія все те чула і вранці, зацікавлена цим, покликала Германа до себе. Монах розповів їй про головні засади Христової віри, про злобу гріха і кару за нього так переконливо, що Євдокія, зворушена до глибини серця, припала до його ніг і благала, щоб спас її душу від вічної загибелі. Герман сказав покликати одного священика з місцевого духовенства і вони порадили Євдокії, щоб упродовж семи днів вона молилася і розважала про свої гріхи і щоб постом готувала свою душу до пізнання Божої благодаті. Через сім днів вони відвідали її, та перед ними стояла вже не та Євдокія. Перед ними була вбого одягнена каяниця, молитви і сльози якої прийняв Спаситель, як прийняв Магдалину і як приймає кожного грішника, що розкаюється у своїх гріхах. Євдокія прийняла з рук єпископа Теодота святе хрещення, весь маєток роздала бідним, а сама почала життя каяниці – убоге, самітницьке, посвячене постам, молитві і сльозам.

За якийсь час Герман наказав їй піти до жіночого монастиря, того самого, якого був настоятелем, і постриг її в черниці. В монастирі Євдокія жила так свято, що, після смерти ігумені, її вибрали наставницею всіх сестер, а Бог наділив її даром творити чуда.

Аврелій, голова міста Іліополя, був переконаний, що Євдокія весь свій маєток узяла зі собою до монастиря. Тому він послав свого сина з відділом воїнів, щоб її привели до нього. Однак дорогою до монастиря його син упав трупом. Тоді Аврелій, за порадою інших, просив помочі у преподобної Євдокії, і вона своїми молитвами воскресила юнака, після чого Аврелій зі своєю родиною навернувся. Згодом його син став єпископом, а донька Геласія вступила до монастиря, ігуменею якого була свята Євдокія. Пізніше начальником Іліополя став мучитель Діоген. Він наказав забрати Євдокію з монастиря і поставити її перед судом. Свята прилюдно стала сповідувати Христа Спасителя, і тоді Діоген наказав чотирьом воїнам її бити. Бог, однак, прославив її у муках своїми чудами, так, що сам мучитель навернувся, прийняв святе хрещення і став прикладом ревного Христового ісповідника. Однак у волі Господній було, щоб Його вірна служниця отримала вінець мучениці. Коли в Іліополі начальником став Вінкентій, він послав до монастиря відділ воїнів і 1 березня (близько 120 р.) голова мучениці Євдокії упала від удару меча, а душа її піднеслася до Спасителя.